Нагорода блаж.о.Омеляна Ковча

Фонд сердечно вітає Добродійку п.Бриґіту Вебер з несподіваною високою нагородою. Ця нагорода є заслуженою короною для німецької жінки, яка 27 років свого життя жертвує людям в потребі на Україні. Для нас, її довіреної команди в Україні, цінним було ще те, що нагороду вручав Глава УГКЦ партіярх Святослав в храмі св.Софії, що уприсутнювало партіярха Йосифа і в особистому благословенні Папи Франциска.

Дякуємо Тобі Боже за усе.

Подаємо повний текст виступу Бриґіти Вебер

“Ваше Блаженство Святославе! Ваші Еміненції! Ваше Преосвященство! Вельмишановні члени комітету, вельмишановні  і дорогі сестри і брати. Для мене було великою несподіванкою отримати від почесного комітету повідомлення про це передбачене велике відзначення. Я сподіваюся, що знайду правильні слова, щоб виразити вам мої почуття, які сьогодні наповнюють моє серце.

Мене запросили приїхати до Риму на вручення відзнаки разом із моїм чоловіком Петером, нажаль із огляду на стан здоров’я Петер не зміг приїхати. В тім мої друзі зголосилися супроводжувати мене до Риму, щоб я не була сама. Тож після цього я мала дати згоду на участь.

Щодо минулих двадцяти семи років нашої діяльності можна розповісти надзвичайно багато з того, що ми пережили. Я стрінула багатьох людей, які вплинули також на моє життя. Їм я хочу подякувати, а особливо моєму чоловікові Петерові, пану Ігору Матушевському, отцеві Якову Фьорґу, отцеві Миронові Мольчку, Лесі та Романові Крип’якевичам, останній нажаль вже помер, і усім помічникам, меценатам і жертводавцям. Без них все це було би неможливим.

Нам часто траплялися невдачі, але було також багато позитивних подій, які укріпляли мене в моїй праці впродовж моїх п’ятдесяти поїздок я могла стверджувати постійні позитивні зміни. Коли я сьогодні проходжу будівлею Центру Родини мене наповнює радістю і гордістю. Я захоплююся Фондом святого Володимира, який все це тут здійснив. Я увесь час сподіваюся, що у 2018 році буде підписано новий договір, що він буде сформульований таким чином, щоб було запевнене майбутнє для нашої праці.

 Тим часом з’явилися нові перспективи праці та нові виклики, як от потребуючі люди в Києві, чи страждаючі від війни дорослі та діти на Сході України, яким ми, відповідно до наших можливостей, намагаємося виходити назустріч. Великим бажанням мого серця є продовжувати цю діяльність наскільки мені це дозволять родинні обставини та моє здоров’я. Готовність до пожертв надалі залишається ще великою. А співпраця завдяки відвідинам зміцнюється і посилюється. Ми що правда є ще дуже маленькими, проте “капля камінь точить”. Тому вдалося все таки щось осягнути. Коли я спостерігаю, те що здійснили сестра Ґільдеґард і сестра Марґарет від свого приїзду в Україні в 1998 році, то бачу в цьому надзвичайно велику поміч для країни. Тому я тішуся співпрацею із сестрами місіонерками Найсвятішого Ізбавителя і дякую за підтримку нашої діяльності. Я можу зробити тільки те і тільки те привезти до України, що мені дадуть люди в моїй Батьківщині. Я завжди, коли мене обдаровують, відзначають чи хвалять думаю, що Господь Бог одного разу скаже мені: “Ти вже отримала твою нагороду!”.

Від подальшого політичного розвитку в Україні багато в чому залежить чи дотеперішні акції будуть надалі до реалізації та затребувані. У цьому сенсі я бажаю усім нам мати людей, які поділятимуть із нами ці завдання. І усім нам Божого благословення. Дякую.”