Леся Крип’якевич

Леся Крип'якевичОлександра Крип’якевич-Цегельська – художниця прикладного мистецтва в ділянці текстилю, член Спілки Художників України, активна громадська діячка, учасниця руху опору. Народилася в 27.05.1944 році в м. Стрий Львівської області в родині священика. Після арешту батька в 1946 р. сім’ю виселяють в Сибір в 1950 р. В 1956 р.- реабілітація і повернення у Львів. В 1960 р. закінчує з відмінним атестатом середню школу. В 1961 р. поступає і в 1967 р. завершує з відзнакою Львівський Інститут прикладного та декоративного мистецтва, відділ художнього текстилю. Разом із З. Флінтою, П. Марковичем, Р. Петруком, Б. Сойкою, А. Бокотеєм, О. Міньком належала до найбільш приближених учнів підпільної академії Карла Звіринського, де крім теорії мистецтва, музики, філософії, релігії, навчається конспірації. В підпільній академії поширюється заборонена література, учні знайомляться з творами шестидесятників. В 1970-1977 роках – викладач історії мистецтва та композиції у Львівській Дитячій художній школі, В 1979-1994 роках – художник Львівського художньо-виробничого комбінату.

В 1967 р. одружується з Романом Крип’якевичем, сином історика України. В 1970-80 роках дім родини Крип’якевичів перетворюється на місце передруку, видання, поширення і переховування нелегальної літератури, місце конспіративних зустрічей дисидентів, політв’язнів, місце зародження перших рухівських структур. 12.01.1972 р. – обшук і звільнення з роботи чоловіка Романа Крип’якевича, який після періоду безробіття, змушений працювати кочегаром.

 Крип’якевич Леся – проектант і виконавець цілого ряду театральних завіс для Дубно, Рівного, Сахновщини, Йошкар-Оли, Львова. Серед визначніших робіт – гобелени “Вертеп”, “Вершники”, “350 років Києво-Могилянської Академії”, “Тайна вічності”, “Гуцульське весілля”, “Лісова пісня”, “Місто князя Льва”, “Палітра Заливахи”, портрети князів для музею в Звенигороді. Ряд гобеленів великого розміру виконані в співавторстві з художницею Н. Паук . Це гобелени “Пробудження” для Тернопільського Краєзнавчого музею, гобелен “Івана Купала на Волині” для музею Лесі Українки в Колодяжному, “Плаї” та «Пори року» для відпочинкових центрів Трускавця, триптих «Дух, наука, думка, воля» для музею І.Франка у Львові.

Незважаючи на те, що Крип’якевич не приймають в Спілку Художників, двічі за рекомендацією Міністерства Культури СРСР вона – єдиний представник України на Міжнародних симпозіумах по гобелену в Дзінтарі (Латвія), (дипломи і медаль учасника). Кращі роботи знаходяться в найбільшому музею в Царіцино і неодноразово виставляються на міжнародних виставках в ФРГ, ГДР, Польщі, Угорщині, Чехії. В 1980-х роках художниця активно включається у боротьбу за вихід з підпілля і відродження УГКЦ.

В 1989 р. – член першої делегації до Риму на зустріч з кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським і папою Іваном-Павлом П. Співорганізатор І-го з’їзду Руху у Львові і учасник З’їзду Руху в Києві. В 1990 р – співголова оргкомітету першого з’їзду “Українська молодь – Христові” (40 000 тис. молоді на стадіоні “Україна”). З 1991 року – голова Управи одноіменної організації. В 1992 р. – доповідач від України на І-му Соборі УГКЦ. Співзасновник часопису “Вірую”. Учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних конгресів в Австрії, Німеччині, Канаді, США, Польщі, Мексиці. В 1997 р. – співзасновник Доброчинного Фонду святого Володимира. До 20-річчя Руху відзначена Подякою Президента Ющенка, до 20-річчя виходу УГКЦ з підпілля – Грамотою і відзнакою Львівського Архієпископа та медаллю до річниці ЗУНР за активну громадянську позицію.