Марта Плішило, Львівський національний університет імені Івана Франка, Український Католицький Університет:
Ці свідчення – це жива книжка, яку ми – молодь – сьогодні могли читати. Це живий фільм, де режисеру не треба думати про кульмінаційні моменти. Кожна почута історія варта не лише книги, не лише фільму, а глибинного увіковічнення, на рівні свідомості, на рівні почуттів і емоцій. Бо свідомість визначає буття. А ці люди мені дають волю до життя. Тому я відчуваю перед ними відповідальність, перед кожною краплиною сльози і крові. Це та жива правда, яка є відкритою для нас, молодих. Бо молодь шукає правду, але не завжди може її почути. Навіть зараз, у мирний час, теж не може почути правду. Бо ж негідні обставини пов’язані не тільки з тоталітарним режимом. Звісно, акценти гідності змістилися. Але чи наші умови – гідні? Чи гідні вони, коли панує корупція? Чи гідні вони, коли через телебачення ми уже не знаємо, де правда, а де ілюзія? Чи гідні вони, коли сотні моїх ровесників, закінчивши університети з відзнакою, у розпачі нидіють вдома без роботи? Врешті, чи гідні умови, коли моя подруга уже 12 років може бачити маму лише по великих святах, бо та заробляє на життя в Італії? Ні, я не зневірююсь, бо знаю, що Ви, мої бабусі і дідусі, мої прадіди і прапрадіди вміли виходити із негідних ситуацій з вірою і оптимізмом. Вас морально і фізично вбивали, а Ви знали, що то тимчасово.
Зараз точиться війна за молодь, за її цінності, пріоритети, виховання. І я Вас прошу: будь ласка, здобудьте перемогу у цій запеклій боротьбі за свідомість молодих людей. Бо негідні умови зараз більш замасковані. Спокуса впевнено випробовує молодих. Особливо вона проявляється, коли навколишній світ навіть не ставить твої цінності на шальку терез. Залишитись моральним в аморальному суспільстві, зберегти гідність в негідних обставинах, залишитись собою, коли всі грають ролі, – це означає зберегти надію для Вас. І сподіваюсь, що через молодь, присутню на зустрічі 23 лютого, наш «діалог» перетвориться у «полілог». А з любов’ю Отця, мужністю Сина і силою Духа Святого ми зможемо зберегти нашу гідність у негідних обставинах сьогодення.
Ярема Чуйко, Львівський національний університет імені Івана Франка:
Блаженніший Любомире Гузаре! Знаю, що життя приносило Вам чимало випробувань та переживань. Але Ви завжди знаходили сили їх покірно долати. Дякую за те, що впродовж чимало літ Ви є радником у нашому суспільстві. До Ваших слів прислухаються, на Ваші вчинки рівняються. Ви є тим прикладом духовності та блаженності. Подяка Вам за те, що впродовж багатьох років провадите український народ по стежині правди та вірності. Щиро вірю, що прийде час, що Ваші ідеї та слова стануть актуальними для всього українського народу. Блаженніший Любомире, вірю, що ви ще довго будете провадити нас по дорозі чесності та віри. Хай щастить Вам!
Наталія Коцюмбас, Львівський національний університет імені Івана Франка:
На зустрічі «Гідність в негідних обставинах» були присутні свідки страшних воєнних часів, які зберігають у пам’яті протягом всього життя всі ці гноблені моменти історії, і саме вони поділились найсокровеннішими своїми спогадами. Мені надзвичайно сильно припала до душі ця зустріч, адже ми повинні задумуватись над тим, що було колись у радянські часи і одночасно порівнювати, яка зараз ситуація відбувається в Україні. Були такі моменти, які тяжко було переосмислити, що це дійсно траплялося насправді. Адже ми молоді люди все ж таки до кінця не усвідомлюємо того, що колись дійсно було таке принизливе та роздвоєне життя. Ця зустріч мені дуже сподобалась і сильно вразила, оскільки я завжди беру близько до серця такі тяжкі моменти життя людей. Мій дідусь також неодноразово розказував і згадує ще й досі про страшні воєнні часи, які довелося йому пережити. Я завжди з трепетом слухаю ці історії, намагаюсь зрозуміти і хоч на одну секунду уявити себе у цей страшний час, але, повірте, не вдається…Не марно кажуть, щоб зрозуміти, треба побачити це на свої власні очі і пережити серцем.
Отже, нам, особливо молоді, потрібно знати усі ці страшні віхи минулого, які посилено впливали на життя простих, але таких духовно змучених людей. Пам’ятаймо завжди те, як казали наші предки: «Без минулого немає майбутнього!».