25 років діяльності Фонду святого Володимира

Використовуйте кожну нагоду, кожну шпарку, щоб пізнавати і свідчити
(Блаженніший Любомир Гузар)

Досвід і сучасність Фонду святого Володимира

Наша мета — участь у розбудові української християнської держави шляхом реалізації різноманітних проектів для її зміцнення, і ось уже 25 років 24 особи (засновники, члени управи, працівники, волонтери) працюють для цього. Радше, ми цим живемо.

Засновниками Фонду святого Володимира стала спільнота однодумців, яка утворилася після поділу в 1997 році молодіжної організації УМХ на два рухи — молодіжного апостоляту і соціального служіння. Ядро Фонду складали лідери УМХ і група однодумців, які в центрі служіння поставили постать великого князя Володимира — хрестителя Руси-України і державотворця. Його постать стала смисловим стержнем нашої праці і задала головний напрямок руху, з яким узгоджувалися і узгоджуються всі проекти Фонду. Усі наші проекти скеровувалися на зміцнення держави через непряму форму євангелізації особи, родини, спільноти, також вони націлені на відкритість спілкування України з іншими європейськими організаціями та конфесіями. Від початків заснування Фонд уже мав достатньо налагоджених контактів з європейськими християнськими структурами, тому перші періоди діяльності характеризуються нашою частою участю в міжнародних з’їздах, конференціях, форумах з метою пізнання сучасних форм соціального служіння. Одночасно створювалася нагода для ознайомлення Заходу зі скарбами віри, які були збережені і розвинулися в катакомбах, та презентації духовних цінностей Київської церкви.

Кращий досвід і місцева неготовність

Державну реєстрацію Фонду було здійснено в Обласній Адміністрації, а церковне благословення Фонд одержав з рук світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара, який всяко заохочував участь Фонду в світових структурах: «Використовуйте кожну нагоду, кожну шпарку, щоб пізнавати і свідчити». Зібраний досвід і розширена участь в світових рухах «Unum Omnes», «Katholiekentag», «Sommerakademie“, «Pax Romana», «СЕР-рух Європейських парафій» допомагали нам у створенні можливостей використання кращих способів християнського служіння, адаптуючи їх до регіональних потреб. Звісно, що форми діяльності і реалізації проектів Фонду залежали від матеріальних можливостей, наявності і формату приміщення, котрі часто диктували величину того чи іншого проекту, його одно- чи багаторазовість, навіть актуальність.

Часто деякі проекти забирали багато зусиль, але за деякий час завмирали, залишаючи мету незавершеною мрією. Наприклад проект «Сільський господар», на який пішло три роки праці. Були вишколені в Австрії українські господарі, налагодилася можливість придбання господарського реманенту, три університети були готові до співпраці, налагодився видавничий орган, на Установчій конференції була найвища підтримка представників місцевої влади і Церкви. А загальмувала проект відсутність законодавства, яке заохочувало б господаря, а також байдужість чи неготовність рядових священників ангажуватися у справу відродження господаря своєї землі. І от попри те, що такі визначні мужі як митрополит Андрей і професор Євген Храпливий в 1930-х роках були творцями цього чудесного успішного проекту, а в наші дні владика Любомир Гузар, отець-доктор Йосиф Андріїшин і професор Роман Кравців бачили й підтримували цей задум, для захисту господаря в Україні потрібно було лишень чітке й прозоре законодавство і ангажування духовенства на місцях… Відсутність його показала неготовність держави і незрілість рядового священства до вирішення базових проблем землі. Проект не дав овочу, хоч зерно засіялося.

Допомагати в години розпачу

Більшість проектів нашого Фонду в усі роки роботи була скерована на допомогу дискримінованій тоталітарною системою багатодітній родині. В кожній ділянці допомоги родині Фонд шукав спільників для реалізації кожного конкретного проекту. Так, гарна співпраця з отцями-василіанами створила можливість щорічних літніх таборів для молоді в сосновому лісі біля Крехівського монастиря, в якому одночасно в цей час дозрівав новіціат сотні юнаків. Отже спільні молитви і футбольні матчі творили прекрасне тло для формування молодої душі під пильним оком виховників, а суворі умови готування їжі на ватрі і спання в шатрах гартували і вчили порядку. 10 років таборування вже творили нову спільноту, і напевно неодин з цих юнаків сьогодні гідно тримає стрій у війську.

Щоб розбудувати різні ділянки допомоги родині, Фонд у 1997–1999 шукав приміщення. Пропозиції від влади не дають гарантії збереження коштів інвестора. Фонд одержує пропозицію 1500 квадратних метрів недобуду колишнього воєнного заводу, без даху, вікон і дверей, але як прибудову біля храму. Сусідство церкви створює атмосферу довір’я, і Фонд увійшов у цей проект. Прийнята пропозиція на три роки ангажувала спільноту в справу пошуку коштів, проектування, узгодження комунікацій. І знову – «зелене світло» й тверда рекомендація владики Любомира відкриває можливості фінансування проекту «Центр Родини» найбільшою німецькою фундацією «Реновабіс». Надалі зразкові фінансові звіти і успішна розбудова проекту створили прихильне наставлення керівництва німецької фундації до Фонду і до мирянських проектів з України. «Реновабіс» запрошує керівництво Фонду на щорічні тематичні конгреси, фінансуючи його представників.
Проект «Центр Родини» стає прикладом успішної співпраці кількох європейських фундацій різних конфесій. В Центрі Родини діють гуртки, школи, порадні для матерів, працюють психологи, лікарі, відбуваються чисельні свята, виставки народного мистецтва, національні події. Зрештою, приміщення центру набирає вигляду естетичного простору, в якому мистці мають за честь виконувати свої дипломні роботи. Естетика інтер’єру також працює на виховання. В Центрі Родини панує лад, впорядкованість і так потрібна кожному приязна усмішка. Кількість проробленої роботи за 15 років вражає, як і кількість людей, що перейшли через ці стіни, оздоблені золотими цеголками з іменами добродіїв і фундацій. Центр Родини притягає загублених, зранених, спрагнених знань, бажаючих поділитися ідеями. Тут знаходять прихисток групки молитви шукачів Христа. А потім…

Потім примусове завершення договору оренди приміщень з храмом співпадає з переїздом Блаженнішого Любомира в Київ. Блаженніший ще робить спробу захистити проект, але небажання адміністратора храму продовжити договір з Фондом, підтримане єпископом , зупиняє присутність спільноти Фонду в цьому проекті. Були зруйновані роками укладені виховні програми, дібрана спільнота педагогів, тренерів, лікарів, катехетів. Було зруйновано також гармонійно укладену фінансову систему безприбуткового менеджменту. Бо крім мільйонних вкладень у відбудову чотириповерхової споруди, Фонд оплачував комунальні послуги, ремонти, охорону, вклади в храмові будови та заробітну плату всіх працівників. Загалом через свої ідеальні пориви ми часто потрапляли в нерозуміння і халепи цього світу.

Останні роки фонд кульгає в пошуках приміщення для б’юра, архіву, без можливості продовжувати розпочаті проекти. Несподівана пандемія короновірусу змусила до тимчасової зупинки – для подяки, для прощення і пошуку надії на нові ідеї. Фонд використовує цей період для перенесення архівів і майна в тимчасове приватне помешкання. Найважливіше – не загубити спільноти, довірити Богові діяти для Фонду дальше. Спільнота Фонду вдячна за підтримку друзів з УКУ, РІСУ, «Свічадо», «Лярж», родин Дідул, Мариновичів, Трояновських. Ця поміч дуже важлива, щоб не втратити надії. Але в годину розпачу треба оглянутися і допомагати тому, кому важче.

Більше, ніж бібліотека

Кожне приміщення, яке Фонд орендує у влади міста, незважаючи на те, чи це півпідвал, а чи крихітна бібліотека або занедбаний склад, Фонд умів перетворити в зразково діючу суспільно потрібну точку.

Чудовим закутком за 30 років стає діюча бібліотека по вул. Антоновича 22, яку прихильною державницькою рукою виділив пан Василь Дзера, тодішній голова Франківського району Львова. Він разом з Владикою Володимиром Стернюком прийшов на посвячення і відкриття цього просвітянського простору в 1994 році. Спершу з можливостей бібліотеки користали семінаристи, молодь, діти, приходили старші люди цього району.

Відвідувачі нашої бібліотеки любили ділитися минулим. Поступово Фонд започаткував проект збору споминів про репресивну тоталітарну систему, період ІІ Світової війни, німецьку окупацію. Спільно з «Німецькою фундацією» ми здійснили проект «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Участь в ньому Блаженнішого Любомира Гузара заохотила київську режисерку Лесю Харченко до створення фантастичного фільму «Сходи Якова». В бібліотеці проходять вечори споминів, презентацій нових книжок, подарованих в тісній співпраці з Форумом видавців. В залежності від суспільних потреб, бібліотека міняє свій профіль на історико-краєзнавчий, започатковуючи ліцензовані Курси екскурсоводів по Львову. Насьогодні вишколено біля 350 екскурсоводів, які дістали посвідчення і право на працю. Висококваліфіковані історики давали учасникам курсів якісні національно-патріотичні знання історії Львова. Цей проект має майбутнє, Львів набирає обертів у формуванні туристичного обличчя України.

Переживати горе і щастя у праці

Сьогодні, в обставинах нового етапу війни, виникає гостра потреба психотерапії суспільства. Тому в приміщенні бібліотеки почали працювати психологи, логопеди. Психологічна напруга створена частими сиренами та трагічними комунікатами з фронтів, втратами, багатьох вивела з рівноваги, створила загрозу депресивних станів. Фонд накреслює новий проект, який після війни триватиме неодин рік…
В зв’язку з оголошенням воєнного стану і появою великої кількості людей, які втратили житло, майно, рідних, Фонд активізує ділянку соціального служіння. За 100 перших днів війни на Фонд було скеровано 15 багатотонних транспортів з речами, необхідними для фронту та переселенців. Ці транспорти від давніх друзів з християнських спільнот Швейцарії, Німеччини, Польщі, Румунії, США потребували праці багатьох волонтерів, які відразу з’явилися.

Розподіляючи ці речі за потребами, волонтери натрапляли на картки паперу з словами підтримки і любові на зразок: «Наши драгоценні улюблені українци, ми за вас молимся». Це зворушувало, підносило дух і дарувало силу від почуття солідарності цілого світу, який об’єднався проти зла. Вияви солідарності породили і укріпили відчуття, що Україна стала причиною того, що цілий світ об’єднався в молитві.

Сьогодні «володимирівці», як нас часто називають, «гарують, як чорні коні» з волонтерами і військовими на складах тюрми, що стала для них рідним домом і є ним вже 18 років. Там ніхто не питався про оренду, бо бачив безкорисливе служіння, там ніхто не посягав щось привласнити, бо такі правила в світі тюрми (це буває тільки раз), там кидаються на перший поклик, коли треба щось важке піднести, зремонтувати чи загріти замерзлу колодку від ключа. На тих складах тюрми пережили ми багато щасливих хвилин, коли бачили сльози в очах в’язнів, які перший раз отримали особистий подарунок від святого Миколая. Там ми мали радість спільної зустрічі з Ісусом.

От і сьогодні пакуючи чисту білизну для військового госпіталя, ми бачимо тіло вояка, на якому розрізали й викинули окровавлену одежу, – і огортаємо молитвами ці білі майки з побажанням виздоровлення. Пакуючи мішки з коцами й постіллю для тих що втратили дім, просимо Бога про добрий сон для них.

Випадки, що спонукають до добра

Прихистивши в 2000 році молоде подружжя незрячих в невеликому півпідвалі, подружжя, яке зуміло створити центр соціальної адаптації для людей з особливими потребами, навчаючи їх рухатися в просторі вулиць, користуватися приладами, здобувати вправність лікувального масажу, відкриваючи в людей такої категорії закриті таланти. І от вже 18 років по вул.Горбачевського 21 діє ця потрібна ділянка, яка зробила щасливою неодну загублену болем і стражданнями людину. З перших днів війни в цьому приміщенні вже притулилися біженці зі зруйнованого Харкова.
Веду до того, що часто поштовхом для створення чергового проекту стає випадок, наприклад кривда дитини з бідної родини, яка ішла до Святого Причастя в скромній сукенці і заслонила момент Причастя дівчинки в розкішній американській сукні – момент, який батько тієї дитини знімав на камеру. Бідну дитину штовхнули, обпалили суворим поглядом, споганили урочисту хвилину пережиття. Але, з іншого боку, цей момент стає причиною створення серії українського сакрального одягу для випозичання. Цей же момент активізує працю з духовенством та батьками над важливістю розуміння і роблення правильних наголосів у подіях релігійного життя. Проект мав великий успіх і наслідування у всіх єпархіях, витісняючи дорогу американську моду, популяризуючи скромну сукню з національними елементами.
Загалом роки становлення незалежності України є дуже динамічними і творчими. Помаранчевий майдан, Революція Гідності, пандемія, війна з російським агресором – всі ці події включають спільноту в нові випробування. Не втрачаючи спільної мети, Фонд продовжує свою місію.

Утиски і втрати вчать нас терпеливості, яка дарує досвід. Спорожнілі храми, втрата можливостей зібрань, поява Літургій і проповідей в «Живому телебаченні» скерували наших людей в пошуках живого Божого слова. Спільнота Фонду святого Володимира – це спільнота запалених осіб, навколо яких гуртуються такі ж або подібні. «Подібний подібному радується», – каже стара латинська приповідка. І така от групка людей штовхає багато справ. Дехто бачить і питає: «Чим вам допомогти?», а деякий держслужбовець чи посадовець місцевого самоуправління може або створити умови для розвитку, або чекати відкату… Причинами руйнації добрих ідей є часто заздрість або байдужість, а ти, одержимий думкою що я принесу в скриню України, виглядаєш смішним і глупим в очах глупців.

Ми впевнені, що нам усім – усій українській спільноті – треба руйнувати перешкоди, які не дають розвинутися добрим ідеям, лікувати тваринну споживацьку природу каїнової злості. Треба вчитися питати ближнього, «Що тобі помогти, щоб реалізувати ту ідею?», які створити можливості, як змінити законодавство, щоб відкрити дорогу милосердю. На початку 1990-х років один священник з діаспори присилав тисячними тиражами свої спогади для поширення в Україні. Вони були дуже ріденьким чтивом. А другий священник, чужинець, приїхав і запитав: «Що зараз найбільше потрібно надрукувати для українців»? І він почув відповідь, зібрав кошти, видав та привіз двадцятитисячний тираж дорогоцінного і потрібного видання «Пізнай свій обряд» о. Юліана Катрія ЧСВВ для безкоштовного поширення. Наш приятель з Німеччини питає, що потрібно Україні в часі війни? Почув відповідь, купив і вислав. А скільки водночас ми одержали некомплектної апаратури, неякісного взуття, протермінованих медикаментів?! Один Бог знає.

Сьогодні, стоячи перед черговими викликами, ми питаємся, що тобі брате-солдате треба? Слухаємо відповідь, їдемо в Польщу, купуємо муку, масло, олію і веземо в приватну пекарню, щоби запашні хліби, булочки та іншу випічку дати тим, хто сидить в бліндажі з рушницею. І так два рази в тижні. І ти живеш сповна! Ти щасливий, коли чуєш, що в світі всі хочуть бути українцями, що твоя СПІЛЬНОТА творить часточку тої натхненної ходи до перемоги, якої всі так прагнуть.

13 червня 2022 р. Б.
Леся Крип’якевич
Співзасновник Фонду